ОСОБЛИВОСТІ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ЕНДОМЕТРІОЗУ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ АГОНІСТА ДОФАМІНОВИХ РЕЦЕПТОРІВ

Ендометріоз – це хронічний доброякісний гормонозалежний стан, при якому за межами слизової оболонки матки відбувається розростання тканини, за морфологічними та функціональними властивостями ідентичної ендометрію. Одним із перспективних напрямків консервативного лікування зовнішнього генітального ендометріозу є пригнічення ангіонеогенезу шляхом застосування агоністів дофаміну. Мета – визначення ефективності застосування агоністів дофаміну на експериментальній моделі ендометріозу на самках білих щурів. Матеріал і методи. 21 особина статевозрілих нелінійних білих щурів Rattus Norvegicus Wistar жіночої статі масою 170–200 г, макроскопічне та гістологічне дослідження ендометріоїдних уражень. Особини були рандомізовано поділені на контрольну (20 щурів) та дослідну групу (21 щур). Результати. При визначенні типів уражень отримані такі дані: у 72,5 % не визначено кістозних структур у місцях автотрансплантованих імплантів або визначено дрібні карункулярні структури без ознак розвитку, у 17,5 % визначено кісти з прозорим вмістом на місці імплантів, а у 10 % визначено кісти з мутним вмістом. При мікроскопічному дослідженні ендометріоїдних уражень у групі тварин, яким застосували каберголін, спостерігали сплющений залозистий секретуючий епітелій. При проведенні порівняльного аналізу морфометричних показників у даної групи тварин, порівняно із контрольною, визначено, що висота епітеліоцитів (18,06 мкм проти 50,01 мкм), висота секреторного полюсу епітеліоцитів (4,83 мкм проти 16,3 мкм) та площа ядра (18,71 мкм2 проти 76,27 мкм2) були достовірно меншими (p<0,0001), ніж у контрольній групі. Натомість, відносна щільність ядра у групі досліду була вищою (93,65 проти 84,92), ніж у контролі (p<0,05). Висновки. Застосування каберголіну у щурів із індукованим експериментальним ендометріозом у дозі 0,03 мг/кг маси тіла протягом 14 днів привело до достовірного зменшення утворення кістоподібних утворень на місці імплантів, зменшення макроскопічних розмірів та об’єму уражень, зменшення розмірів епітеліоцитів та їх активності.